Судилківська сільська рада Судилківська сільська об'єднана територіальна громада
10 липня в Україні проходить національна ініціатива «Посвіт пам’яті», присвячена вшануванню медичних працівників, які загинули, виконуючи свій професійний обов’язок під час війни. Меморіальні та інформаційні заходи триватимуть до 27 липня — Дня медичного працівника та Дня Святого Пантелеймона, покровителя медиків.
Судилківська ТГ уже вдруге доєдналася до ініціативи Ордену Святого Пантелеймона – до проєкту «Посвіт пам’яті»: вшанування пам’яті, героїзму медичних працівників, які віддали найцінніше – своє життя, виконуючи до останнього подиху професійний обов’язок – рятуючи життя військових і цивільних.
День 10-го липня вже частина національної памʼяті.
У заході, який відбувся в адміністративному центрі громади, селі Судилкові, взяли участь представники керівного складу громади, депутатського корпусу, члени сімей загиблих військовослужбовців, бойових медиків, працівники закладів, установ та організацій.
Виконується Гімн України
Хвилиною мовчання і покладанням квітів до банерів Алеї Слави «Наші Герої» усі присутні вшанували пам’ять бойових медиків, життя яких забрала страшна війна.
Символічний сигнал – аудіоефект серцебиття… Стукіт сердець, що відлунює з глибин нашої пам’яті і шани за загиблими медиками у цій страшній війні…
Вони не просто працювали.
Вони не тримали зброї, але були на передовій.
Медики, які зробили вибір – бути поруч там, де найважче.
І лишитися вічно там, де вже не чути ані болю, ані тривог.
Слава і Шана бойовим медикам – землякам, які загинули (померли) в ході страшної війни: Ірині Казьміній, Івану Поповичу, Ростиславу Сенгеєву.
…Ірина народилася 22 липня 1983 року у селі Іванівка на Дніпропетровщині, та Судилків був їй дуже близьким, адже тут проживає її родина по матері.
З дитинства Ірина мріяла стати лікарем, мрію свою здійснила у дорослому житті. З початком вторгнення рф на територію України була мобілізована до лав ЗСУ як військовий медик.
Ірина Сергіївна – старший лейтенант медичної служби військової служби за мобілізацією, проходила службу в одній із комендатур охорони та обслуговування повітряного командування «Схід». Бойовий медик, хірург, рятувала життя воїнам-захисникам-побратимам, надавала кваліфіковану медичну допомогу тим, хто її найбільше потребував у ці тяжкі для нашої країни часи. Хлопці з передової, яким вона допомогла вижити, врятувала життя – дякували, називаючи її янголом-охоронцем. Та не можна було звикнути до болю, каліцтв і втрат… В одній із розмов з найріднішими, Ірина зізналася, що, здається, серце просто не витримає, стільки багато горя перед очима…
На жаль… Хоробре серце молодої тендітної жінки, бойової медикині, старшого лейтенанта медичної служби Ірини Казьміної перестало битися 12 вересня 2023 року в одній з лікарень Дніпра.
Мужня, відважна, доброзичлива, чуйна, великий патріот рідної землі, понад усе любила людей та життя.
Клята війна… нездійсненними залишилися мрії, плани, бажання. Розділяємо горе родини та близьких, низько схиляємо голови у глибокій скорботі перед вічною і світлою памʼяттю Захисниці України.
Слава і Шана бойовому медику!
…Попович Іван Васильович – уродженець села Малий Раковець на Закарпатті. У його біографії є сторінка, яка розповідає про роки життя і трудової діяльності у Судилкові.
…Попович Іван Васильович у своєму житті багато працював. Будь-яка фізична праця, пов’язана чи то з домашнім господарством, чи роботою у будівельній бригаді, позначалася великою працелюбністю чоловіка та відповідальним ставленням до тої роботи, яку виконував. Усе вмів зробити, був майстровитим, мав золоті руки. Допомагав дружині по господарству, був хорошим сім’янином, сусідом, активним жителем громади, любив Судилків, який за стільки років став Йому рідним.
У вересні 2024 року став на захист рідної країни. Мирне ремесло змінює на військову та медичну справу. Саме так. Іван Васильович стрілець – санітар стрілецького батальйону, солдат однієї з військових частин. Відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу та незалежність, героїчно загинув 26 листопада 2024 року в районі н.п. Нижній Клин Курської області російської федерації.
Слава і Шана Герою-Захиснику України, працівнику медичного фронту!
… Ростислав Олександрович Сенгеєв народився у с. Городище. Майстер – сержант, бойовий медик, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України або участь у бойових діях у складі однієї з військових частин Державної прикордонної служби України при проведенні зазначених заходів, перебуваючи у населених пунктах Каленики, Свято-Покровське, Резниківка, Федорівка, Серебрянка, Григорівка Донецької області.
Ростислав Олександрович був професіоналом своєї справи, Він зробив свій вибір – бути поруч там, де найважче, Він рятував життя військових та цивільних. Його професійна мужність – приклад для всіх, хто одягнув білий халат.
На жаль…Хоробре серце бойового медика, перестало битися 10 березня 2026 року.
За мужність та сумлінну бездоганну службу Сенгеєв Р.О. був нагороджений медаллю «Ветеран війни» та відзнаками Голови Державної прикордонної служби України — медаллю «Ветеран служби», медаллю «15 років Державній прикордонній службі України», медаллю «20 років сумлінної служби» та відзнакою «За бездоганну службу».
Глибока шана бойовому медику Сенгеєву Р.О. Його професійний подвиг житиме в кожному врятованому житті, в наших серцях та в новітній історії України.
Відважний Воїн – Захисник, майстер – сержант, бойовий медик, великий патріот і життєлюб за мир в Україні віддав найдорожче – своє життя.
Слава і Шана бойовому медику!
Настоятель місцевої Свято – Дмитрівської церкви отець Сергій провів молебень за загиблими (померлими) бойовими медиками.
Світла пам’ять про Ірину Казміну, Івана Поповича, Ростислава Сенгеєва і про сотні медичних працівників, чиї життя забрала страшна війна, назавжди залишиться у серці України, у серцях мешканців нашої громади… Бо пам’ять має жити… У вогниках свічок і молитвах. У білих халатах на порожніх стільцях. У ритмі метронома, що звучить сьогодні в медичних закладах, як останній виклик. У словах, що лишилися в серці…
Пам’ятаємо…
Дякуємо ЗСУ за можливість сьогоднішньої зустрічі.
Слава Україні!
Героям слава!
