У ГРОМАДІ ПОПРОЩАЛИСЯ ІЗ ЗАХИСНИКОМ УКРАЇНИ ПАВЛЮКОМ П.В.

Павлюк П.В. народився 23 серпня 1972 року у с. Городище. Тут, серед мальовничих краєвидів рідного села, пройшло дитинство Павла, тут навчався у місцевій школі. Зростав доброзичливим, працелюбним, відповідальним юнаком, любив своє село та односельців, цінував дружбу і сам був хорошим другом. З раннього дитинства цікавився технікою, це захоплення у дорослому житті переросло у професійне ремесло.

Після школи навчався в Шепетівському радіотехнічному училищі, потім була служба в армії, після армії – робота на Шепетівському цукрозаводі. У своєму житті Павло Володимирович умів зробити все, за що б не взявся, був умілим та майстровитим. Про таких кажуть: мав «золоті руки». До агротехніки у чоловіка був особливий хист. Свого часу займався сільським господарством, працював біля землі, орендуючи поле. Любив працювати і поважав людей праці.

Павло Володимирович – люблячий син, брат та дядечко. Він обожнював своїх племінників, понад усе цінував родинні стосунки. Та в один момент в його розмірене життя увірвалася клята війна, руйнуючи плани, мрії, задуми.

Павлюк П.В. став на захист України восени 2024 року, був призваний на військову службу по мобілізації Шепетівським РТЦК та СП. Мамі, Валентині Миколаївні, переконливо сказав: «Мамо, не плач, я все одно піду захищати країну від ненависного ворога!» І Він пішов, а мама не переставала здіймати руки у молитві до Всевишнього, щоб оберігав її Павла. Значно пізніше у щоденнику сина мама натрапила на допис під назвою «Молитва» (заклик), де син просить всіх почути заклик нащадків до волі та стати силою Духу поруч з народом у бою проти ворога.

Павлюк П.В. – колишній командир 1 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону однієї з військових частин, молодший сержант, за час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Відмінно виконував функціональні обов’язки, мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Завжди підтримував високий моральний дух у підрозділі, турбувався про бійців. Умів критично оцінювати свою діяльність, стійко переносив інтенсивні навантаження. Будучи вірним військовій присязі, мужній, відважний воїн, вірний побратим до останнього подиху виконував священний обов’язок захисту Батьківщини. Останній бій Захисник прийняв навесні 2025 року на території ворога на Курщині, виконуючи завдання із захисту кордонів України. З 18 березня 2025 року вважався безвісти зниклим, особу Воїна – Захисника ідентифіковано за результатами тесту ДНК.

Загинув молодший сержант Павлюк П.В. 18 березня 2025 року поблизу населеного пункту Олешня Суджанського району Курської області російської федерації.

До рідної домівки, до свого села Городище, Павло Володимирович повернувся на щиті і сьогодні востаннє побував на земних гостинах у найрідніших та найдорожчих людей. Сльозами найрідніших, сльозами твоїми, Україно, гірчить весільний коровай… Непоправна втрата…Незагойна рана…

Провести Захисника України до місця останнього спочинку прийшли побратими – військовослужбовці, представники духовенства, представники місцевої влади, жителі громади, друзі, однокласники і всі, хто знав Павла. Односельці зустріли Воїна та провели в останню дорогу живим коридором Шани.

Плакали всі, бо болить…І боліти не перестане.

Поховали Павлюка П.В. в рідному селі Городище з усіма військовими почестями.

Розділяємо горе родини, низько схиляємо голови у глибокій скорботі перед вічною і світлою памʼяттю Героя – Захисника України. Світлий спомин про мужнього Захисника України Павлюка П.В. назавжди залишиться в наших серцях. Він наближав нашу Перемогу!

Слава і Шана Герою-Захиснику України!

Вічна пам’ять…

Розпорядженням Судилківського сільського голови 14, 15, 16 травня 2026 року оголошено Днями жалоби на території громади.